Конкурсним кредитором у справі про банкрутство вважається кредитор за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
У справах про визнання юридичної особи банкрутом часто виникають спірні питання щодо визнання особи конкурсним кредитором.
Одну із таких проблем Верховний Суд дослідив у постанові від 11 серпня 2022 року по справі №904/5693/20.
Зокрема, Верховний Суд висловився щодо можливості визнання особи конкурсним кредитором, за умови визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів з підстав наявності ознак фраудаторності, за яким у боржника виникли грошові зобов’язання перед кредитором.
За фабулою справи двома юридичними особами було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів. В подальшому, судовим рішенням цей договір було визнано недійсним з підстав фраудаторності. Водночас, стосовно боржника (покупця, який не оплатив отримані за договором цінні папери) було розпочато процедуру банкрутства. Відтак, продавець за договором заявив грошову вимогу до боржника в якості конкурсного кредитора. В подальшому, зазначений договір купівлі-продажу визнано судом недійсним як фраудаторний правочин, у зв’язку з чим кредитором було змінено підставу заявлених грошових вимог з договірних на позадоговірні (відшкодування вартості безпідставно отриманого, але неповернутого майна).
Спершу слід зазначити, що фраудаторним правочином є правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору.
Основною тезою рішень суду першої та апеляційної інстанцій було те, що оскільки договір-купівлі продажу було визнано недійсним – зобов’язання боржника перед кредитором було відстунє.
Верховний Суд погодився з таким висновком та обґрунтував це наступним чином.
Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому на думку Верховного Суду, інститут визнання у межах справи про банкрутство правочинів боржника недійсними спрямований на недопущення доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства, що вкладається в ідеологію поєднання у процедурах банкрутства публічно-правової та приватно-правової природи (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 902/560/20, від 06.07.2022 у справі № 914/1661/20, від 16.06.2022 у справі № 924//1277/20 (924/636/21)).
У силу статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Таким чином, було б нерозумним визнавати у межах справи про банкрутство конкурсні вимоги кредитора, які згідно з судовим рішенням спрямовані на створення штучної заборгованості боржника перед скаржником, лише здебільшого перекваліфікувавши підставу для їх визнання.
Отже, в даному випадку Верховний Суд не вбачає підстав для визнання продавця за недійсним договором купівлі-продажу конкурсним кредитором покупця у справі про банкрутство останнього.
Крім того, суд звернув на те, що потенційний кредитор у касаційній скарзі не вимагав двосторонньої реституції, яка передбачена як наслідок недійсності правочину ч. 1 ст. 216 ЦК України. Скаржник наполягав саме на визнанні його кредитором у справі про банкрутство, що і спонукало суд до висновку, що в даному випадку має місце саме створення штучної кредиторської заборгованості.
Оскільки, Верховний Суд дійшов до висновку, що такий спосіб захисту (визнання особи кредитором) не є належним в даному випадку – суд розглянув питання належних способів відновлення порушеного права скаржника.
На момент розгляду справи права на цінні папери перебували у третьої сторони. З огляду на це Суд зазначив, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, на право витребувати в набувача це майно (постанова Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 6-2069цс16).
У досліджуваній справі спірні відносини виникли щодо цінних паперів, що не змінює загального підходу щодо неприпустимості уникнення застосування статей 387, 388 ЦК України як ефективних способів захисту. У такому випадку виникає право скаржника заявити свої права на цінні папери до поточного володільця на підставі статті 389 ЦК України.
На думку Верховного Суду в даному випадку продавець мав би звернутися за процедурою (1) поновлення прав на втрачений цінний папір (Глава 7 Розділу 4 ЦПК України) (2) або витребування цінного паперу (статті 387, 388, 389 ЦК України) з необхідністю встановлення добросовісності/недобросовісності набувача цих цінних паперів.
Фраудаторний правочин не може бути підставою для визнання особи конкурсним кредитором у справах про банкрутство: огляд постанови Верховного Суду.