Проблема діяльності розважальних закладів останнім часом все більше набирає обертів, що, імовірно, пов’язано зі збільшенням їх кількості. І все частіше нові клуби та бари відкриваються у приміщеннях багатоквартирних житлових будинків, що стає об’єднуючим фактором для його жителів у боротьбі за право спокійно жити у своїй квартирі.
Таким чином, виникає питання: яким чином мешканцям будинку боротися із неспокійними «сусідами» та як захистити свій сон від гучних святкувань.
Постановою від 25 березня 2020 року у справі №461/8656/17 Верховний Суд зазначає, що нічний клуб, ресторан чи інший розважальний заклад з відвідуванням його великої кількості людей в нічний час з 22:00 до 08:00 год. та з відповідними очевидними наслідками такої нічної діяльності, порушує законні права мешканців багатоквартирного будинку на використання власного житла і спокій, що кваліфікується як порушення не тільки права власності на вільне розпорядження належними особам квартирами і використання їх за призначенням, а й права на повагу до сімейного життя.
Відтак, ще статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.
Частина перша статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholzv.Germany), заява №25735/94, пункт 45, ECHR 2000-VIII Суд наголошує, що будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті.
Положеннями частин перших статей 316, 317, частин першої та другої статей 319, 321 Цивільного кодексу України визначено поняття, зміст права власності, а також принципи здійснення такого права та його непорушність і суть його полягає у можливості власника за своєю волею та на власний розсуд, у буд-який спосіб, але не заборонений Законом, вчиняти дії щодо свого майна (речі).
Права власника житлового будинку, квартири конкретизовані статтею 383 Цивільного кодексу України. Зазначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, – за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Власник майна, згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже, на підставі аналізу викладеного вище законодавства, конвенційних гарантій, можна зробити висновок, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на її майно, житло, не може бути обмежена у праві мирно володіти своїм житлом та безпечно його використовувати. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
У справі №461/8656/17 Верховний Суд зазначив, що відмова в задоволенні вимог позивача в частині заборони розважальному закладу, який знаходиться в його будинку в нічний час з 22:00 до 8:00 години здійснювати підприємницьку діяльність є неправомірною, оскільки часткове задоволення вимог позову у задоволений судом спосіб не призведе до поновлення прав позивача на безпечне використання належної йому квартири з огляду на наступне.
Зі змісту позовної заяви, матеріалів справи та встановлених апеляційним судом у справі обставин випливає, що порушення прав позивача (членів його сім`ї) на використання власності у вигляді квартири для проживання полягає у високому рівні шуму, спричиненого безпосередньою діяльністю відповідача після 22:00 і до 08:00 години.
За змістом статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» шум відноситься до фізичних факторів середовища життєдіяльності, що впливають або можуть впливати на здоров`я людини чи на здоров`я майбутніх поколінь.
«Санітарні норми допустимого шуму в приміщеннях жилих і громадських будівель та на території житлової забудови», затверджені наказом Головного державного санітарного лікаря СРСР від 03 серпня 1984 року № 3077-84, встановили науково обґрунтовані рівні допустимого шуму в житлових приміщеннях, громадських будівлях, на територіях житлової забудови, закритих приміщеннях, відкритих площадках для відповідного часу доби.
Статтею 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.
Так, порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях – тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п`яти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян – суб`єктів господарської діяльності – від п`ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Варто зазначити, що громадяни можуть реалізувати своє право на тишу шляхом звернення до органів місцевого самоврядування, Національної поліції та санітарно-епідеміологічної служби, до обов`язків яких входить здійснення ряду заходів щодо усунення небезпечних факторів середовища життєдіяльності людини.
У випадку, коли зазначені вище органи не виявились ефективним інструментом захисту прав мешканців згідно з пунктом 3 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.
Зокрема, власник, право власності якого порушується іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 Цивільного кодексу України). Власник майна згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що належним чином порушене право позивача буде відновлено у випадку, коли розважальний заклад припинить дії, які спричиняють виникнення шуму, який не відповідає встановленим законодавством вимогам. Заборона господарської діяльності закладу вцілому неможлива, оскільки це може призвести до порушення права власників закладу на ведення господарської діяльності незабороненої законом.
Отже, мешканці багатоквартирних будинків, які потерпають від нічної діяльності розважальних закладів мають можливість звертатися за захистом свого права безперешкодно володіти власністю та відвернення втручання в особисте життя спочатку до органів місцевого самоврядування, органів Національної поліції, а в подальшому також скористатися своїм правом на суд та вимагати припинення саме тих дій, які призводять до порушення зазначених прав.